Портал села Гонятичі

Успіх нинішнього українського державотворення значною мірою залежить від того, чи зуміємо ми об’єктивно проаналізувати власний історичний досвід, зокрема усвідомити, як формувалась і функціонувала українська державницька ідея. Процес зародження і розвитку цієї ідеї виявився довготривалим і складним. Це великою мірою зумовлено надзвичайно непростою історичною долею українського народу, численними перешкодами на шляху становлення його етнічної самосвідомості, жорстокими переслідуваннями тих, хто намагався підняти національне питання в умовах чужоземного поневолення. Наші предки протягом століть боролися за Незалежність зі зброєю в руках.

Спочатку був великий у звершеннях, у любові до землі, предків і трагічний у своїх помилках Богдан Хмельницький, який, свого часу мав найреальніший шанс у 1648 році, але доля розпорядилась так, що його військо замість рейду по обеззброєній Речі Посполитій повернуло назад, в Україну. Потім був мудрий, будівничий і політик, відданий ідеї української незалежності Іван Мазепа, котрий побачив куди може завести покалічену країну садист та вбивця Петро І і намагався виправити ситуацію, але його вже не зрозумів власний народ. Саме тоді, думаю, були закладені підвалини розшарування українців на "свідомих” та "несвідомих” (унікальна нація, більше ніде ви не зустрінете "свідомих” та "несвідомих” італійців, французів чи британців – тому що у інших народів просто немає "несвідомих”).

Далі протягом двох століть в країні намагались витравити усе українське. І тільки Тарас Шевченко, немов непорушна скеля, презентував в своїй геніальності совість української нації.

Надія замарила звідти звідки ніхто не сподівався. З Півночі, зі столиці держави-колонізатора. То була Лютнева революція. Проте недовго тішилась Україна грою в незалежність. В жовтні 17-го до влади в Росії приходить дуже маленька за чисельністю, але добре профінансована та ще краще скоординована та дисциплінована Партія більшовиків. Пізніше, в країні, яка фінансувала цю партію, аналогічну їй політичну структуру назвуть фашистською.

Чотирирічні Визвольні змагання українського народу були агонією. Надто багато було ворогів та непотрібних друзяк у Павла Скоропадського, Симона Петлюри, Володимира Винниченка, молодого Євгена Коновальця. Потім Україна знов була поділена на двоє (саме тоді почалось розшарування на "східняків” та "западенців”). Намагань Євгена Коновальця, Степана Бандери та Романа Шухевича було замало для досягнення мети.

Всі вище згадані особи є невід’ємною частиною історії України, є її героями. І, разом з тим, всі вони є невдахами... Головної своєї мети вони не досягли... Майже всі вони загинули: хто в боротьбі з ворогами та зі зброєю в руках, хто за кордоном в принизливій еміграції, хто від руки найманого вбивці.

І уявіть! У 1991 році Україна отримує Незалежність майже нічого задля цього не зробивши!!! Фактично вона була їй подарована трьохсотрічним ворогом, з яким свідомість багатьох вже просто змирилась (до речі, теж унікальна ситуація, ми свого ворога не подолали, а він сам себе ізжив). Для чого були мільйонні жертви протягом п’ятьох віків? Не знаю. Може країна наша того не варта?

Дійсно, раціонально пояснити за що тоді вмирали наші діди та прадіди не можна. Але раціонально на цю справу дивитись і не потрібно. Мені чомусь здається, що якби не Хмельницький з Виговським, якби не Мазепа з Полуботком, якби не Петлюра з Грушевським, якби не Бандера з Коновальцем не було б нам того подарунку 15 років тому.

Звідси й висновок. НАША ГЕНЕРАЦІЯ повинна виправдати кров тих людей, які вмирали за свою державу. Ми повинні просто працювати. Кожний в своїй маленькій галузі. Працювати на совість. Ну справді, змогли ж японці після принизливої поразки у війні, після атомного бомбардування, без жодних природних ресурсів, ще й змиваються кожного року різними торнадами побудувати супердержаву.

Чому ми не можемо?! Нехай не супер, але державу яка була б гідною своїх громадян. Гадаю це в нас вийде!

Тож, з Дев’ятнадцятою річницею Незалежності Вас!!!